<p>Упаковка 100 грам. Сухий корінь ревеню. Лікарська рослина.</p><p>Основні лікувальні дії ревеню – проносне і сечогінне. Через те, що в коренях міститься дві групи глікозидів, їх лікувальне застосування двояке. Танноглікозиди мають в’яжучі й антисептичні властивості. Тому при вживанні кореневищ ревеню в малих дозах ревінь надає закріплюючу дію на кишечник. А при підвищених дозах проявляється дія антраглікозидів, які посилюють перистальтику кишечника, надаючи тим самим послаблюючу дію на товстий кишечник.</p><p>Саме тому коріння ревеню як проносний широко застосовують при хронічних запорах у літніх людей, при вагітності, тріщинах прямої кишки і т.д. А в малих дозах його використовують як жовчогінний, при захворюваннях печінки і жовчовивідних шляхів. Як проносний засіб порошок з коріння ревеню застосовують у дозі від 0,5 до 2 г на ніч або у вигляді відвару по 0,5 склянки. А в дозах по 0,2-0,5 г порошок з кореня ревеню застосовують як закріплюючий і жовчогінний засіб.</p><p>Для приготування настою ревеню 1 столову ложку подрібнених сухих коренів треба залити 1 склянкою холодної води, настояти 8 годин, потім настій довести до кипіння, кип’ятити на слабкому вогні 3 хвилини, остудити, процідити. Приймати по 0,3 склянки 2-3 рази на день.</p><p>Як хороший жовчогінний засіб можна застосовувати збір, що складається з рівних частин кореня ревеню, кореня барбарису і кореня кульбаби. Для приготування настою 1 столову ложку подрібненої суміші треба залити 2 склянками окропу, настояти в теплому місці 20-25 хвилин, процідити. Приймати по 0,5 склянки 3 рази на день за 30 хвилин до їди. Ревінь входить також до складу жовчогінного збору, що складається з 2 ч. кореня ревеню, 5 ч. квіток деревію і 3 ч. квіток безсмертника. Для приготування настою 1 столову ложку суміші треба залити 1 склянкою крутого окропу, настояти в теплому місці 1 годину, процідити. Приймати настій на ніч при затриманні жовчі по 0,5 склянки.</p>
<p>Упаковка 50 грам. Сухий корінь лапчатки білої. Лікарська рослина. Коріння і кореневища перстачу білої (Potentilla alba L.).</p><p>На Поліссі ще з XYIII століття захворювання щитовидної залози успішно лікували за допомогою перстачу білої, листя і коріння якої поліщуки вживали у вигляді відвару замість чаю. Завдяки цьому в Білоруському Поліссі практично не було вогнищ ендемічного зобу, у той час як в районі Прип'яті та Чорнобиля вони були досить значними. Крім того, в білоруській народній медицині відвар трави перстачу білого п'ють при опущенні матки, а порошком із сухої трави посипають нариви [Лавренова, 1994]. У Західному Поліссі (Україна) місцеве населення вживає це рослина при тиреотоксикозі і деяких формах зоба [Смик, Кривенко, 1975; Смик, 1976]. У Болгарії відвар кореневищ цієї рослини використовують при діареї, шлунково-кишкових коліках як в'яжучий і гемостатичний засіб [Сучасна фітотерапія, 1988; Стоянов, 1973]. У народній медицині перстач білу застосовують також при опущенні матки [Миколаєва, 1964], хворобах серця, а також для регулювання менструацій [Іванов та ін, 1977]; порошком із трави і кореневищ посипають нариви [Чоловського, 1882]. Крім того, фітотерапевти рекомендують застосовувати перстач білу для лікування захворювань печінки, серцево-судинної системи та шлунково-кишкового тракту, зокрема, виразки, а також як антисептичний і ранозагоювальний засіб. Відвар коренів застосовують при подагрі, ревматизмі, жовтяниці, дизентерії.</p>
