Клевер красный. Можливий продаж з ПДВ

<p>Райграс високий (Arrenatherum elatius J. ct C. Presl) – належить до багаторічних рихлокущових злаків. Стебла колінчасто-піднімаються, висотою до 180 см. Коренева система мичкувата, проникає на глибину до 280 см. Суцвіття – волоть. Плід світло-зеленого кольору. Маса 1000 насінин – 2,7 г.</p><p>У холодні малосніжні зими райграс високий вимерзає. Посухостійкість невисока. Близькості ґрунтових вод і затоплення не переносить. Добре росте на чорноземних ґрунтах. За безпокривних посівів дає непогані врожаї сіна в перший рік життя. У травостої тримається 4–5 років. Відрізняючись скоростиглістю, за раннього використання дає кормову масу високої якості. За даними НДІ кормів, у 100 кг сіна цієї культури міститься 11,7% протеїну і 46 корм. од. У лісостепових районах він урожайніший за тимофіївку. У Московській області максимальний збір сіна райграсу високого становив 60–70 ц/га. Райграс високий, швидко розвиваючись, уже в рік посіву дає укос, на другий рік життя отримують найвищий урожай, а на третій і четвертий роки він різко знижується.</p><p>Районований для травосумішей у південних і південно-східних областях України, на Північному Кавказі та в Закавказзі. Його можна висівати в суміші з люцерною та еспарцетом. Норми висіву насіння при суцільному рядовому посіві – 15 кг/га, а в суміші – 11–13 кг/га. При висіві райграсу високого в травосуміші його слід скошувати до цвітіння. У разі запізнення зі збиранням надземна маса швидко грубіє і сіно через гіркуватий смак не завжди охоче поїдається худобою. Насінники необхідно прибирати, не чекаючи достигання всіх насінин, у стислі строки, оскільки насіння легко обсипається. Райграс високий дає хороші врожаї насіння.</p>

<p>Люцерна (Medicago L.) – рід родини бобові, що налічує до 60 видів, з них більшість – багаторічні рослини. На території СНД трапляється близько 20 видів, з них у культуру введені люцерна посівна (синя), люцерна жовта і люцерна гібридна, отримана схрещуванням люцерни посівної і люцерни жовтої. Найпоширеніша в культурі люцерна посівна. Вона дуже поживна, багата на перетравний протеїн і вітаміни. Сіно її містить у середньому 16,3% протеїну, а сіно трави, скошеної перед цвітінням, – до 20% (від сухої маси), 50 корм. од. у 100 кг.</p><p>Люцерна посівна відрізняється високою врожайністю. За правильної технології вирощування урожай сіна може становити 9–10 т/га, а при зрошенні – 15–20 т/га. Широко поширені травосуміші з люцерною посівною. Вирощують її як у районах, забезпечених вологою, так і в посушливих і напівпосушливих районах лісостепу та степу.</p><p>Місце в сівозміні: люцерна вимоглива до ретельно оброблених ґрунтів, чистих від бур’янів. Найбільш підходящі попередники для люцерни – зернобобові, а також просапні культури. Сама люцерна є хорошим попередником для багатьох сільськогосподарських культур. Люцерну посівну висівають як чистим посівом, так і застосовуючи підпокривний спосіб посіву. Як покривну культуру в основному використовують ярі зернові, менш підходить для цих цілей – суданська трава. Безпокривний посів люцерни позитивно спрацьовує на ділянках, добре очищених від бур’янів. У зв’язку зі сповільненим ростом рослин люцерни в перші фази розвитку, є ймовірність заростання всього посіву бур’янами. Для уникнення цього і використовують покривні посіви. Обираючи ділянку для вирощування люцерни, не завадить звернути увагу на глибину залягання ґрунтових вод. Близьке стояння ґрунтових вод негативно впливає на розвиток рослин люцерни.</p><p>Підготовка ґрунту: при розміщенні люцерни після зернових культур на ділянці проводимо лущення післяжнивних решток і через два–три тижні зяблеву оранку на глибину 27–30 см плугом з передплужником. Якщо при вирощуванні люцерни використовується посів покривної культури, то підготовку ґрунту проводимо за технологією для цієї покривної культури. На ділянках із зрошенням особливу увагу приділяємо вирівнюванню площі для більш рівномірного розподілу води, що сприяє значному збільшенню урожаю люцерни.</p><p>Добрива: за вегетаційний період люцерна виносить із ґрунту з урожаєм великий обсяг таких елементів живлення, як калій, фосфор, магній, кальцій. Саме це сприяє отриманню таких високих урожаїв зеленої маси, що містить таку кількість білка. Значну прибавку урожаю люцерни дає і застосування органічних добрив, особливо при їх спільному внесенні з мінеральними. Внесення органіки проводимо під попередник покривної культури або безпосередньо під покривну культуру в межах 25–30 т/га. Під зрошувану люцерну мінеральні добрива слід застосовувати перед поливами. Хороші результати дають фосфорно-калійні добрива, внесені після кожного укосу перед поливами з розрахунку 30 кг діючої речовини, але при внесенні одноразово протягом літа дозу добрив збільшують до 50–60 кг/га. Фосфорно-калійні добрива також підвищують стійкість люцерни до перезимівлі та вимокання. За багаторічними дослідами люцерна дуже негативно реагує на нестачу фосфору на ранніх стадіях вегетації. При недостатньому вмісті цього елемента в ґрунті в перший місяць після посіву це негативно вплине на життєдіяльність рослин у наступні роки.</p><p>Підготовка насіння: основна підготовка насіння люцерни полягає в ретельному очищенні від насіння бур’янів та інших сторонніх домішок. Особливу увагу приділяємо боротьбі з повитицею, за наявності якої використовуємо спеціальні очисні машини. Непогані результати дає обробка насіння люцерни молібденом (у тих районах, де цього елемента в ґрунті недостатньо). У 400 г води розчиняємо 100 г молібденово-кислого амонію і цим розчином обробляємо одну посівну одиницю.</p><p>Посів: проростання насіння люцерни спостерігається вже при +1°C, а сходи витримують заморозки до -5°C. Тож посів люцерни можна проводити одночасно з посівом ранніх зернових, як покривних культур. Тим більше, саме в цей період у ґрунті ще збереглося багато вологи, накопиченої в зимовий період. Найбільш оптимальний температурний режим для проростання насіння – 17–20°C. У посушливих районах степу посівна норма становить 8–10 кг/га, у районах лісостепу та на ділянках із зрошенням – 10–15 кг/га. Глибина загортання насіння на важких ґрунтах 2–3 см, на легких – 3–4 см. За нестачі вологи в ґрунті можна застосувати післяпосівне прикочування посіву гладкими котками.</p><p>Догляд за посівом: технологія вирощування люцерни. Зібравши урожай покривної культури, не затягуємо з прибиранням із поля соломи після обмолоту. Якщо орний шар забезпечений необхідною кількістю вологи, можна на початку осені провести підживлення люцерни калійними (50–100 кг/га калійної солі) і фосфорними (1,5–2 ц/га суперфосфату) добривами. Це підвищить стійкість рослин люцерни до морозів. Щороку проводимо весняне боронування важкими боронами у два сліди, що сприяє видаленню торішньої стерні та розпушенню верхнього шару ґрунту. Позитивний результат дає підживлення і боронування люцерни після кожного укосу. На ділянках із зрошенням намагатися не допускати зниження рівня вологи в метровому шарі ґрунту нижче 70–75% НВ.</p><p>Збирання урожаю: збирають люцерну на сіно у фазі бутонізації. Запізнення зі збиранням зменшує вміст білка і жиру в рослинах, погіршує розвиток отави і знижує збір сіна наступного укосу. Особливо сильно знижується якість сіна. За даними досліджень, вміст білків у рослинах у фазі бутонізації становить 23,6%, перед цвітінням – 18,8%, при повному цвітінні – 15,3%. Кількість сирого протеїну в листках 20–30%. При скошуванні протягом вегетації більш ніж 3 рази люцерна швидко випадає. Щоб збільшити її продуктивне довголіття, перший укіс потрібно проводити на початку цвітіння. Збирання в період бутонізації сприяє збереженню в сіні листків. Щоб повніше зберегти їх, скошену траву через кілька годин після скошування згрібають у валки. За сприятливої погоди через 2–3 дні люцернове сіно настільки висихає, що може бути складене в копиці або скирти. У степових районах із більш сухим кліматом скошену люцерну згрібають у валки одразу після скошування, а надвечір уже копнять. Необхідно регулювати час проведення останнього укосу. Від цього багато в чому залежить зимостійкість рослин люцерни, що йдуть у зиму. За багаторічними спостереженнями останнє скошування травостою краще проводити за 1–1,5 місяця до початку постійних заморозків. Цього часу люцерні буде достатньо для відростання, формування розетки та поповнення необхідної кількості поживних речовин.</p>

<p>Овсянниця лучна (Festuca pratensis Huds.) належить до великого роду Festuca родини тонконогових. Усі види овсянниці, за винятком деяких, охоче поїдаються травоїдними тваринами як на пасовищах, так і у вигляді сіна.</p><p>Найбільшу цінність має овсянниця лучна, що трапляється в дикорослому вигляді повсюдно. Широко поширена на Кавказі, у Середній Азії, Західному та Східному Сибіру, але особливо в Нечорноземній зоні та Лісостепу. За своєчасного скошування овсянниця лучна дає ніжне сіно з високими кормовими показниками. У 100 кг сіна міститься 12,1% протеїну, 54,7 корм. од. і 3,8 кг перетравного білка. Урожай сіна за дотримання технології вирощування становить 4–5 т/га.</p><p>Овсянниця лучна – цінний компонент у травосумішах з конюшиною лучною, люцерною та еспарцетом. Поряд із тимофіївкою її включають у суміші з багаторічними бобовими травами повсюдно, крім найпівнічніших районів. У лісостеповій зоні в травосумішах овсянниця лучна витіснила тимофіївку лучну, оскільки посів тимофіївки в цих районах не є доцільним. Оскільки овсянницю лучну для кормових цілей вирощують переважно в травосумішах з люцерною, еспарцетом або конюшиною, то й технологія вирощування така сама, як і для цих перелічених трав. Овсянниця лучна – добрий попередник для зернових культур. У бобово-злакових травосумішах її висівають під покрив зернових як озимих, так і ярих. При сівбі під покрив ярих зернових овсянницю висівають навесні рядовим способом одночасно з покривною культурою або відразу після неї.</p><p>Норма висіву насіння овсянниці лучної для подвійних травосумішей – 12–13 кг/га. Для чистих посівів насіннєвих ділянок при рядовому посіві норму висіву збільшуємо до 15–16 кг/га. Глибина загортання насіння 2–3 см. На відміну від тимофіївки лучної овсянниця більш посухостійка, не боїться осінніх заморозків і низьких зимових температур. Культура вологолюбна, короткочасні підтоплення ділянки витримуються без втрат. У отриманні високих урожаїв овсянниці лучної значну роль відіграє і родючість ґрунту. Добрі укоси отримуються на структурованих, не ущільнених, із високим вмістом вологи та поживних речовин ґрунтах. Ґрунти з піщаним і супіщаним механічним складом, та ще й з глибоким заляганням ґрунтових вод, не сприяють високим урожаям. Максимальний урожай зеленої маси або насіння в овсянниці лучної спостерігається на другий і третій рік вегетації. Найчастіше за сезон можна взяти один укіс, але якщо цей перший укіс був проведений у ранні строки, то можна взяти й непоганий другий укіс, чому сприяє добре відростання отави овсянниці лучної. Під час вибору строків збирання травосуміші овсянниці з бобовими травами на сіно орієнтуємося на фазу розвитку бобових, оскільки овсянниця має швидший розвиток і при запізненні зі скошуванням може загрубіти. Якість сіна погіршиться. До скошування травосуміші приступаємо не пізніше початку бутонізації бобових трав.</p>

<p>Тимофеевка луговая (Phleum pratenze L.) – найбільш поширена культура в кормовиробництві з багаторічних злакових трав. Культивується як чистим посівом, так і в травосумішах, у яких найбільшу перевагу віддано конюшині лучній.</p><p>Сіно з тимофеевки луговой чистого посіву містить 7,2% протеїну, 3,1% перетравного білка. Висіваючи тимофеевку луговую в суміші з конюшиною, відсоток вмісту цих речовин у сіні значно збільшується.</p><p>Місце в сівозміні, підготовка ґрунту, добрива, посів, догляд за посівом, збирання врожаю:</p><ul><li>тимофеевку луговую в основному вирощують у суміші з конюшиною лучною або з іншою бобовою культурою. У зв’язку з цим для вирощування такої травосуміші використовують ділянку, відведену під бобову культуру. Чисті посіви застосовують для вирощування тимофеевки на насіння. Для цього обирають ділянки після вирощування бульбоплідних або коренеплідних культур, на яких рясно вносилися органічні добрива. Ще насіннєві посіви тимофеевки можна проводити по добре угноєних парах під покрив озимої пшениці;</li><li>підготовка ґрунту для вирощування тимофеевки луговой дуже своєрідна. Це, насамперед, пов’язано з дуже високою дрібнонасінністю посівного матеріалу, а також із повільним ростом рослин у перші фази свого розвитку. Усе це призводить до необхідності якісного обробітку ґрунту, особливо верхнього його шару. Ретельно вирівняна поверхня, пухкий стан ґрунту дадуть нам можливість загорнути насіння не глибше 0,5–1 см. Лущення пожнивних решток, оранка зябу на 25–27 см. Рано навесні, крім боронування зубовими боронами і кількох культивацій, проводимо досконале вирівнювання поверхні ділянки;</li><li>максимальне споживання поживних елементів із ґрунту тимофеевкою луговой відбувається у фазу кущіння і фазу виходу в трубку. Щоб уникнути сильного забур’янення ділянки, краще не застосовувати в рік посіву тимофеевки органічних добрив. Якщо є органіка, бажано внести її під попередник – 30–40 т/га. Посіви тимофеевки луговой у чистому вигляді дуже позитивно реагують на застосування азотних добрив. Азот нормою 90 кг/га дав прибавку врожаю насіння на 2 ц/га. При вирощуванні травосуміші тимофеевки з конюшиною користуємося системою добрив для конюшини;</li><li>вирощування тимофеевки луговой. Висіваючи травосуміш тимофеевки з конюшиною під покрив озимої культури, тимофеевку краще сіяти восени разом із покривною культурою. Конюшину підсіваємо навесні, щойно з’являється можливість вийти в поле. За багаторічними спостереженнями такий метод посіву дає прибавку врожаю 33–37% порівняно з посівом і тимофеевки, і конюшини навесні. Під покрив ярих культур тимофеевку і конюшину висіваємо рано навесні, одразу після завершення сівби покривної культури. При посіві дрібнонасінних культур не варто забувати про прикочування ґрунту як до посіву, так і після. Ця операція важлива за недостатнього вмісту вологи в ґрунті. Норма витрати насіння тимофеевки луговой чистим посівом 8–12 кг/га, з конюшиною – 4–6 кг/га. Глибина загортання насіння 1–2 см. Після збирання покривної культури на посівах тимофеевки луговой вносимо мінеральні добрива і проводимо боронування. У наступні роки використання травостою ці операції проводимо щовесни. Боронування необхідно виконувати і після кожного укосу. При вирощуванні тимофеевки в чистому вигляді для насіннєвих цілей основне завдання полягає в боротьбі з бур’янами. Особливо це важливо в перший місяць–два після сівби;</li><li>скошування травосуміші тимофеевки луговой і конюшини на сіно краще починати, коли розвиток конюшини увійде у фазу бутонізації. Під час скошування травостою в ці строки отримуємо сіна менше, ніж за пізніших строків, але поживність цього сіна все компенсує – значно вищий вміст протеїну. Мало виростити хороший урожай, треба ще й вчасно його прибрати.</li></ul>