Вика яровая

Род вика (Vicia) включає 120 видів. Майже всі вони – хороші кормові трави, що дають поживний корм з великим вмістом білкових речовин. Добре поїдаються тваринами у вигляді сіна і на пасовищі. У культуру введені вика ярова, або посівна, і вика мохната, або озима.

Найпоширеніша в польовому травосіянні вика ярова. Її вирощують на сіно, зелений корм, силос і зерно. Протеїну в сіні вики ярової міститься 15–20%, у зерні – 28–30%. Сіно, зелена маса, зерно (у дробленому і розмеленому вигляді) охоче поїдаються всіма видами тварин. Урожай зеленої маси за правильної агротехніки досягає 250 ц/га, а зерна – 20 ц/га. На Дослідному полі ТСХА в середньому за 15 років отримано урожай зеленої маси 25,04 т/га. Вико-вівсяна суміш, відрізняючись високими кормовими якостями, дає врожаї сіна до 5 т, а іноді й до 10 т з 1 га. Вику ярову можна висівати на корм кілька разів протягом літа. В основних районах вирощування це одна з найважливіших культур у зеленому конвеєрі. Висівають її головним чином у суміші зі злаковими культурами. Найширше поширена вико-вівсяна суміш. Вика ярова – хороший попередник для зернових культур. Її можна широко використовувати для посівів у паровому полі як парозаймаючу культуру, а також для післяжнивних посівів у районах достатнього зволоження. Вирощують вику ярову на корм переважно в районах з достатньою кількістю опадів, а саме: у лісових і лісостепових областях, а також у вологих районах Кавказу і Сибіру, де вона дає хороші врожаї. Південна межа її вирощування на сіно збігається з межею конюшинового сіяння. За культури на зерно межа вирощування проходить дещо південніше.

Біологічні особливості: вика ярова (V. sativa) – однорічна рослина з тонкими стеблами, що полягають, заввишки 50–60 см, які за сприятливих умов досягають 100 см і більше. Листки складні, парноперисті, складаються з 5–8 пар дрібних м’яких листочків; стрижні листків закінчуються вусиками, якими вика чіпляється за інші рослини. У суцвітті зазвичай два квітки, забарвлення їх рожеве, білувате, червоне або фіолетове. Вика ярова належить до самозапильних рослин. Плід – багатонасінний видовжений біб. Насіння округле, злегка сплюснуте, порівняно дрібне. На відміну від інших культур вика ярова менш вимоглива до тепла. Це дає можливість вирощувати її в північних районах (на Кольському півострові, в Архангельській, Вологодській та інших північних областях). Проростання насіння починається при 2–3°С, сходи можуть переносити заморозки 3–5°С. Вика ярова вимоглива до вологи, особливо у фазі цвітіння, коли відбуваються найбільший приріст стебел і значне збільшення маси рослин. За нестачі вологи урожай істотно знижується. Ця культура дає хороші врожаї на різних ґрунтах – чорноземах, каштанових, добре вдається на суглинкових, глинистих, супіщаних, але не переносить засолених, заболочених і кислих ґрунтів. Вегетаційний період різних сортів вики ярової неоднаковий: у скоростиглих – 75–80 днів, у середньостиглих – 110–120, у пізньостиглих – 130–140 днів. У більшості районованих сортів він становить 90–100 днів. Укісна стиглість середньостиглих сортів настає на 55–70-й день, зернова – на 75–120-й день після посіву.

Агротехніка: вика ярова невибаглива до попередників. Вона може добре рости після озимих і ярових зернових, а також після просапних культур. Вика ярова – цінний попередник для інших культур, оскільки залишає після себе в ґрунті багато азоту і значну кількість кореневих та післяжнивних решток. Вику ярову зазвичай вирощують у сумішах зі злаками – вівсом, ячменем та ін. Злакові компоненти служать опорою для вилягаючої вики, поліпшують умови збирання і сушіння сіна, підвищують його якість, сприяючи збереженню листків вики ярової, що легко обсипаються. Найпоширеніші вико-вівсяні суміші, які в польових сівозмінах при вирощуванні на сіно і зелений корм часто висівають у паровому полі як парозаймаючі; у кормових сівозмінах висівають у різних полях. Обробіток ґрунту під вику і вико-злакову суміш складається з глибокої оранки з попереднім лущенням зябу одночасно зі збиранням попередньої культури. Рано навесні поле боронують, а перед посівом обробляють лапчастими культиваторами або лущильниками на глибину загортання насіння з одночасним боронуванням. Важкі ущільнені ґрунти навесні переорюють і боронують. Вика ярова і вико-вівсяна суміш добре реагують на добриво. Для посіву необхідно відсортувати більші насіння, а також перевірити їх на схожість. Висівають вику ярову і вико-вівсяну суміш одночасно з ранніми зерновими культурами. У зеленому конвеєрі для безперебійного забезпечення худоби зеленим кормом посів проводять у кілька строків через певні проміжки часу. Хороші результати дають післяжнивні посіви вико-вівсяної суміші на зрошуваних землях Північного Кавказу, Молдавії та півдня України. У деяких випадках застосовують повторні посіви вики ярової, які проводять слідом за збиранням першого врожаю. У цьому разі поле негайно обробляють і приступають до посіву. Запізнення з посівом різко знижує урожай. Норма висіву насіння при повторному посіві підвищується на 15–20% порівняно з весняними посівами. Глибина загортання насіння зазвичай збільшується на 1–2 см. За мілкішого загортання сходи можуть бути зрідженими. При післяукісних і післяжнивних посівах вміст протеїну в надземній масі помітно зростає. В дослідах НДІ кормів вміст протеїну в зеленій масі вики ярової становив 17,6% при весняному посіві і 22,3% – при післяукісному. Післяжнивні і післяукісні посіви сприяють очищенню полів від бур’янів, запобігають водній або вітровій ерозії, збагачують ґрунт органічною речовиною і азотом. Норма висіву насіння вико-вівсяної суміші при вирощуванні на сіно або зелений корм 150–200 кг/га при співвідношенні вики до вівса 2:1, а у вологих районах – 3:1. Вико-вівсяну суміш висівають зазвичай рядовим способом. Глибина загортання насіння 5–6 см. Особливого догляду в період вегетації не потрібно, оскільки вика і вико-злакові суміші пригнічують бур’яни. Збирати вико-злакові суміші на сіно і зелений корм краще у фазі утворення бобів у вики. Як показали дані Всесоюзного НДІ кормів, при збиранні вики в цей строк урожай сіна виявився на 54,4%, а зеленої маси – на 61,2% вищим, ніж при скошуванні її на початку цвітіння. Вміст поживних речовин (протеїну) хоч і зменшився при збиранні в період утворення бобів з 17 до 15%, але загальний збір протеїну все ж збільшився на 36%.

Вирощування вики ярової на насіння: насінницька культура вики ярової ґрунтується на спільному посіві з іншим компонентом, що має досить міцне стебло, невисоку облистяність і подібні до вики ріст і розвиток. У більшості районів це овес або гірчиця біла. При виборі поля під насіннєву ділянку необхідно враховувати, що при pH 4,5 вика ярова або не зацвітає, або дає дуже низький урожай щуплого насіння. Її слід розміщувати в полі, де гній вносили 2–3 роки тому. Розміщення насіннєвих посівів по унаважненому полю може призвести до дуже сильного вилягання рослин і поганого достигання насіння. На формування 1 т насіння і відповідної кількості надземної маси вика ярова споживає з ґрунту 15 кг Р2О5, 18 кг К2О і 65 кг N. Отже, для отримання хорошого урожаю насіння необхідно вносити більше фосфорних і калійних добрив. За даними дослідів, внесення 90 кг/га Р2О5 у вигляді суперфосфату підвищує урожай насіння на 25–30% і скорочує період вегетації на 4–5 днів. За даними НДІ кормів, найбільша міцність стебел вівса, посіяного в суміші з викою, забезпечується при внесенні Р60К60. Хороші прибавки урожаю насіння вики ярової отримуються при внесенні фосфоритного борошна (4–5 ц/га) під осінню оранку. Калійні добрива теж підвищують урожай насіння. Фосфорно-калійні добрива (крім гранульованого суперфосфату) краще вносити восени. Перед посівом насіння вики ярової обробляють молібденом (50–100 г молібдену розчиняють у 2 л води і обприскують гектарну норму насіння). Вику ярову на насіння висівають у найраніші строки. До збирання її приступають тоді, коли насіння в бобах нижнього і середнього ярусів досягне фази воскової стиглості. Насіння добре дозріває в бобах. Спосіб збирання – роздільний. У роки із сухою другою половиною літа слід застосовувати пряме комбайнування.

Вика озима (мохната) має високі кормові якості. Перед скошуванням на сіно в надземній сухій масі міститься 15–20% протеїну, 1,4–2,4% жиру, 17–29% безазотистих екстрактивних речовин.

Ботанічний опис і біологічні особливості: вика озима (мохната) (Vicia villosa Roth) має добре розвинений стрижневий корінь з численними бічними коренями. Стебло вики мохнатої тонке, сильно опушене, заввишки 100–120 см, швидко вилягає. Листки парноперисті, закінчуються вусиком. Кількість листочків 6–8–10 пар, форма їх ланцетоподібна. Суцвіття – китиця. Кількість квіток у суцвітті до 30. Забарвлення віночка квітки яскраво-фіолетове. Цвітіння починається з нижніх квіток. Перехреснозапильна. Боби темно-коричневі, сплюснуті, видовжено-ромбічної форми. Кількість насінин у бобі від 2 до 6. Насіння кулястої форми, чорного або темно-коричневого кольору. Маса 1000 насінин 25–30 г. Насіння вики озимої (мохнатої) починає проростати при температурі 2–3°С. Сходи витримують заморозки 5–6°С. Морозостійкість і зимостійкість невисокі. Це вологолюбна рослина, добре переносить затінення, до ґрунту невибаглива. Дає хороші врожаї на супіщаних і піщаних ґрунтах (тому її іноді називають викою піщаною), а також на ґрунтах, що містять багато вапна. Вика не виносить сім’ядолі на поверхню ґрунту. На 7–9-й день після появи сходів починається гілкування. Головне стебло призупиняє ріст і відмирає. Бічні пагони зазвичай утворюються з вузла, що знаходиться близько до поверхні ґрунту. Вика мохната нерідко має підземні вузли кущіння, з яких утворюються нові пагони. При осінньому по